Блог Бориса Домоцького

Найважливішим підґрунтям цієї затії стала так звана "нейтральна лінія" між німцями та радянською Росією у 1918 році. Серед кількох десятків населених пунктів був і Бирин - центр теперішньої великої за площею сільської ради. Мужики тут облаштували соціально-економічні порядки на своїх засадах. Тепер тільки згадка. А не так давно, здається ще мав бесіду з сучасниками. Відійшли у небуття, царство їм небесне.

Натомість жити за советів у наступні сімдесят років після вольностей "Биринської республіки" нащадкам славних отаманів за своїми правилами вже не вдавалось!? І причиною багато у чому була Десна!? Так-так, широка і наровлива, особливо під час повені, коли вона зливалася з не менш потужною річкою Віттю, перетворюючись на справжнє море. І тоді людям з биринської сторони хоч плач. Але й плачучим на березі мало хто прагнув допомогти, бо така була влада, якій все було "до фені". А треба ж було добиратися до лікарні, бо скінчився час повітух, і до всіляких бюрократичних органів з довідками, очікувати на хлібну машину тощо.

Місцева просвітлена марксистсько-ленінськими гаслами частина громади на різноманітних заходах у сільському клубі, безкінечно просила гостей-клерків від партнуменклатури про таку собі ласку з Києва чи Москви - побудувати моста!? Їм обіцяли. Всі, хто тільки приїздив. Привчили вимучених планами партії та народу дядьок з тіточками до брехливих обіцянок. А вони - вірили. І ця віра, що селянину дана мабуть самим Всевишнім, успадкувалась поколінням, що зустріло спочатку "горбачовську перебудову", а у наступному й увійшло в самостійну Україну.

Перейнявшим кермо влади від перших секретарів, не треба було перебудовуватися, бо вони жодного багнета зі своєї гвардії "червоних" не загубили, навіть у суматосі встановлення засад самостійницького життя. Тільки таблички на кабінетах змінили. А ще - перестали відкрито молитися на Леніна. У іншому ж - все полишилось на своїх місцях. А відкриту брехню, яку довго комунякам вдавалось прикривати наслідками війни 1941, вони переформатували новими імідж-мейкерами на симпатичні популістські гасла частих виборчих кампаній.

Згадую, як до цього села, яке у 90-ті вступало з півтори тисячами душ, що звуться у колі нових політиків "електоратом", навідувалися всі без виключення кандидати у народні депутати від діючої влади. Пригадую у сільському клубі і пана Леоніда Кучму у оточенні поважних осіб на чолі з тим же, тоді ще молодим Дмитром Табачником, і команди наступників на мажоритарному окрузі від пана Євтухова, Петрова тощо. І завжди, як тільки серйозні і підготовлені оратори заходились поставити рубо питання про будівництво мосту через Десну, чулось те, чого хотіла почути збуджена від політичних перепетій сільська аудиторія: "Буде зроблено!"

А ще биринці не раз, під гарячу руку, піднімали разом з чаркою за власне процвітання тему переходу сільради "під дах Шостки." То чому б і ні? Адже за логікою життя, краще змінити адміністративний кордон і не примушувати страждати так, як це зроблено з Биринською сільською радою у Новгород-Сіверському районі. Адже до Новгорода-Сіверського - ні доїхати, ні дійти!? Та дотепники від влади на всіляких сходах та засіданнях колегій тут же роз'яснювали, що таке буде десь там "наверху" заблоковане. Але люди не дурні, а тому розуміли, що ніхто не захоче на рівні Новгорода-Сіверського чи Чернігова втрачати за Десною розкіш шести тисяч гектарів соснових борів, заливні луки величезного розмаху, квітучі лани. А ще краще - утаємничений спокій. Спробуй, знайди! Як не крути, а місцевий бомонд завжди знав ціну кожного кілограму чистого кисню!?

А що ж із річками чи людьми, якщо конкретно? А вони, ці річки, так і течуть, як і тисячу років тому, а люди - жили і житимуть. Така філософія влади. От тільки людям стало геть важче з такими перепонами та труднощами справлятися. І зовсім не тому, що чисельність народу впала у два рази, і що всі постаріли. Причиною стала зовсім інша біда. Влада району остаточно втратила інтерес до "биринської проблеми". Навіть на рівні, який колись демонстрували перші секретарі райкому у частині віддачі наказів виробничникам-кураторам мостових переходів через Десну та Віть, все перевернулось догори дригом. Тоді, з наступом зими, коли кріпчали морози, на мостах днювали і ночували всілякі фахівці дорожньої справи. І хоча пролетаріат і горілку так само полюбляв, як і сьогодні, та справа в'язалась Бо у когось ще совість не втратилась, у іншого в кишені відчувалось тепло від партійного квитка, а то й такі, що просто знали навіть і під "мухою" міру відповідальності перед начальником. До того ж і парторг з сусіднього колгоспу міг слово сказати, і голова господарства.

Наразі ж ніхто нікому не підкоряється. Бо не то тепер Сонце, і річка не та!? Днів три тому у цей край після зими з ознаками весни чи осені прийшли справжні, хоч і не круті, але морози. Воно б і міст через Десну мали б доглядати по-іншому, як диктує наступ зими. Та куди там. Начальство цієї горе структури, що зветься автодором, вже давно перестало тримати себе у формі. Ну і що з того, що "погавкають" кілька депутатів на районній сесії останніми роками? Ну виплеснуть порцію незадоволення тим бардаком, який панує у дорожній організації, що забезпечує зв'язок Бирина, Прокопівки, Підгірного з райцентром!? Cловом, як це буває у Новгороді-Сіверському, не могло таке безглуздя з нахабством продовжуватися нескінченно.

Напередодні Водохреща, за пів-доби до урочистого дня, під'їхавши до Десни один чоловік ледь не упав у крижану воду Десни, бо... опинився перед цікавим і казковим реальним кадром майбутнього кіна про тих, хто вже давно страждає на йододифіцит!? Бо, не було того, що мало б бути у такому випадку. Кудись подівся багатотонний понтонний міст!? Його понесло двома великими частинами красунею Десною, яка цієї зими занадто переповнена водою!?

А з усього району вже тільки почувши, збиралися у дорогу відчайдухи та екстремали. Вони кинулися правим берегом Десни від Новгорода-Сіверського до Юхнова шукати скарб ХХІ століття!? Дивно, але й цього разу Господь вкотре врятував місто, а так і певних дурнів від великої біди. Адже те, що пливло Десною, змогло навіть пройти поміж бетонними "биками" автомобільного мосту між Сумщиною та Десною!? А могло ж статися!?

Не кожен же день такі інженерні конструкції, як міст у кілька десятків метрів, тікають від забудькуватих розтяп!? А ще про мораль, про елементарний порядок, який давно десь так і забули під якимось містком, а всі натяки розтоптали, утопивши у Десні. Тепер же, спіймавши міст за півтора десятки кілометрів, мабуть усі маленькі і великі начальники будуть аж до Петра та Павла, коли встановиться найменша вода на Десні, пильнувати його від чергової безглуздої втечі. А потім, коли літо підійде до умовного екватора, викликавши кілька десятків бурлаків з Гондурасу, керівництво дорожного управління, в тому числі і з Чернігова, урочисто і помпезно, як перемогу сил розуму над темрявою, притягне його на місце вічної стоянки. І хоча це не "Аврора", але гарна нагода зовсім поруч відкрити мемориальну дошку...!? А що робити керівникам? А вони знають, що робили їх попередники у часи, про які вони досить часто полюбляють згадувати, як докір незалежній Українській державі. Слава Україні і слава розумним людям!.